Статті

Мирова угода в цивільному процесі. Роз’яснення чи зміна умов?

Одним із способів врегулювання спору між сторонами судової справи є укладення мирової угоди. Мирова угода – угода сторін, в якій вони викладають прийнятний для них варіант вирішення судової справи, розподіляють спірні права та обов’язки, або відмовляються від таких шляхом досягнення компромісу. Наслідком затвердження мирової угоди судом є припинення провадження по справі, а також встановлення, припинення чи зміна прав та обов’язків для сторін.

Відповідно до статті 175 Цивільного процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Укладення мирової угоди досить часто є єдиним виходом сторін із безкінечного судового процесу, шляхом поступок своїми правами чи покладенням на себе нових обов’язків. Але, не рідко підписання мирової угоди є одним із засобів захисту позиції сторони і при підписанні такої угоди сторона не має на меті виконувати взяті на себе зобов’язання. Одним із способів невиконання взятих на себе зобов’язань, є посилання сторони на інше розуміння нею положень мирової угоди. Як показує практика, в такому випадку сторона, права якої порушені, з метою їх захисту звертається до суду із заявою про роз’яснення ухвали про затвердження мирової, із заявою про роз’яснення мирової угоди, а також про зміну умов мирової угоди. Спробуємо проаналізувати вказані варіанти захисту на прикладі, враховуючи установлену судову практику та норми чинного законодавства. Нагадаємо, що ухвала про затвердження мирової угоди за своїм правовим значенням прирівнюється до судового рішення і підлягає примусовому виконанню.
Перший варіант – сторона звертається до суду із заявою про роз’яснення ухвали про затвердження мирової угоди. Відповідно до статті 221 Цивільного процесуального кодексу України якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Тобто, аналізуючи умови статті 221 Цивільного процесуального кодексу України, для роз’ясненя рішення суду повинні бути виконані наступні умови: 1. Повинно бути рішення суду; 2. Рішення повинно бути не зрозумілим для сторін; 3. Рішення суду ще не виконане.
По першому пункту необхідно зазначити, що рішення суду необхідно відрізняти від судового рішення, яке визначене в статті 208 Цивільного процесуального кодексу України. Рішення суду є однією із форм судового рішення разом із ухвалами та постановами. В статті 221 Цивільного процесуального кодексу у України йдеться саме про рішення суду і виходячи із буквального тлумачення норми закону не можна роз’яснювати ухвали та постанови.
Таку позицію розділяє і Верховний Суд України, який в п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлює, що відповідно до статті 221 Цивільного процесуального кодексу України роз'яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз'яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до виконання. Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз'ясненні рішення.
Аналогічна позиція і у Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Так, в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року вказано «Суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог чинного процесуального законодавства помилково вважали, що роз’ясненню підлягають не тільки рішення суду, а й ухвали, роз’яснивши ухвалу суду…».
Таким чином, можна зробити висновок про те, що звернення до суду із заявою про роз’яснення ухвали про затвердження мирової угоди є необґрунтованим та безпідставним. Така заява не може бути задоволена, а у випадку задоволення такої заяви, рішення суду будуть скасовані касаційною інстанцією, позиція якої з цього питання є однозначною.
Інший варіант, який іноді використовують сторони як спосіб захисту своїх прав та інтересів - подача до суду заяви про роз’яснення мирової угоди, мотивуючи її тим, що вона має силу судового рішення.
В Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2011 року вказані обов’язкові для всіх судів України правові позиції Верховного Суду України і висновки, які підлягають обов’язковому врахуванню судами зокрема: в п. 3 частини «Зобов’язання, що виникають із договорів та інших правочинів» зазначено: «Висновок суду про те, що мирова угода, затверджена судом, не може вважатися зобов’язанням у цивільно-правовому розумінні, оскільки її укладення, затвердження і виконання регламентовано положеннями процесуального законодавства та Закону України «Про виконавче провадження», тому відсутні підстави для застосування статті 625 ЦК України є необґрунтованим».
Виходячи з вищезазначеного, мирова угода є різновидом зобов’язання, яке виникає на підставі договору, укладеного за взаємною згодою сторін у письмовій формі та затвердженого судовим рішенням (ухвалою).
Намагання сторін обґрунтувати можливість роз’яснення мирової угоди тим аргументом, що мировій угоді надається сила судового рішення не відповідає вимогам чинного законодавства і не сприйнято практикою при розгляді спорів аналогічної категорії.
Таким чином, подача до суду заяви про роз’яснення мирової угоди, як і роз’яснення ухвали про її затвердження, є безпідставною та неаргументованою. Таку ж позицію займають і суди України.
Отже, залишається проаналізувати третій варіант, який полягає у можливості внесення змін до мирової угоди.
Враховуючи позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яку він виклав у своєму листі від 5 грудня 2011 року (вказаний вище), можна зробити висновок, що мирова угода є договором в розумінні Цивільного кодексу України і до неї можна застосовувати його положення.
Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Також, при зверненні до суду сторона може використовувати положення статті 652 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.
Правові наслідки зміни чи розірвання договору та момент з якого настають такі зміни визначенні у статті 653 Цивільного кодексу України, яка поширює сою дію на вказані правовідносини. Так, відповідно до вказаної статті ЦК, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Підсумовуючи все сказане вище, можемо зробити висновок, що належним способом захисту у випадку неоднакового розуміння умов мирової угоди є не роз’яснення ухвали, якою затверджена така мирова угода чи самого тексту мирової угода, а внесення змін до мирової угоди, за правилами Цивільного кодексу України.
 

Автор статті: Адвокат Антон Соболівський, Юридична колегія "Центр реалізації права"

Залишити коментар

Коментар*